Філософія

Тема Філософія Нового часу.

1 Формування нової парадигми філософствування базується на кардинальних змінах у житті суспільства Західної Європи.

Соціально-економічні зміни:

Розлад феодальних відносин, зростання міжнародного виробництва, торгівлі, економічних і культурних зв¢язків між країнами, інтенсивний розвиток економічних буржуазних відносин.

Соціально-політичні зміни:

- буржуазна революція в Нідерландах XVIст.-поч. XVIIст.

- буржуазна революція в Англії сер. XVIIст

- становище і розвиток капітальних відносин;

- зміни в соціальній структурі суспільства;

- зміни в політичній системі суспільства.

Природно-наукові відкриття:

- механіка небесних і земних тіл;

- астрономія;

- теорія опору матеріалів;

- фізика: вивчення електричних і магнітних явищ;

- хімія.

Зміни в державній сфері суспільства:

- розвиток ідей гуманізму епохи Відродження;

- відмова від натурфілософії;

- формування нових світоглядних орієнтирів форм мислення.

У центрі природознавства цього часу знаходилась механіка небесних і земних мас. Вона набуває переважного розвитку і надала всьому природознавству механічного характеру.

Найбільш розповсюджений – експериментальний метод: дослідження прагнули роботи аналіз окремих явищ, процесів, фактів.

Домінуючою тенденцією у розвитку філософії XVII-XVIII ст. Став матеріалізм XVII ст. Праці Р. Байля.

Оскільки наукова революція посідала певне місце у світогляді епохи Нового часу, то і у філософії на перший план виходять проблеми теорії пізнання.

2 Основні напрями гносеологічної орієнтації філософів:

- емпіризм визначає чуттєвий досвід джерелом знання і вважає, що зміст знання може бути представлений як опис цього досвіду або зведений до нього;

- раціоналізм визначає розум основного пізнання і поведінки людей;

- сенсуалізм визначає життєвість головною формою достовірного знання.

Методи дослідження:

- індукція – метод дослідження, який забезпечує можливість переходу від поодиноких фактів до загальних положень до узагальнення на основі даних досліду;

- від загального о одиничного, від накопиченого до теоретичного обґрунтованого матеріалу, до його більш послідовного вивчення.

Процес пізнання – діалектичний, суперечливий процес, який містить чуттєве, емпіричне та теоретичне пізнання і тому не можна абсолютизувати індукцію або дедукцію.

Ф. Бекон 1561-1626 – підкреслює необхідність пізнавати об¢єктивно суттєві речі і явища, відмовитися від схоластичної відірваності від природи і людини. Джерело буття знаходиться в почуттях, які виникають в процесі практичного впливу індивіда на природу. Розробив індуктивний метод.

Р. Декарт1596-1650. Кінцева мета знання людини – панування над силами природи, пізнання причин її розвитку, удосконалення природи самої людини. Для досягнення цієї мети необхідно використовувати принцип сумніву, який направлений проти сліпої віри і потребує попередньо сумніватися у всьому науковому існуванні. Основний вид пізнання – раціональне пізнання – раціональне пізнання, інструментом якого є розум.

Перебільшував можливості раціонального пізнання, відкрив його від чутливого. Вихідними поняттями для дедукції всіх наукових знань повинні бути вроджені ідеї.

Лейнібц 1646-1716. Вважав, що джерелом необхідності і взагальності знання може бути тільки розум.

Б. Спіноза 1632-1667. Пізнання світу йде не через пізнання Бога, а через пізнання природи.

У своїй раціональній теорії виділяє 3 ступені:

1 Найвищий ступінь пізнання – істина, яка досягається безпосередньо розумом, вона видима інтуїтивно і не залежить від не від якого досвіду.

2 Середній ступінь пізнання – розмірковування розуму потребує доведення.

3 Знання, що отримані за допомогою органів чуття, вони неповні, поверхневі та недостовірні.

Дж. Берклі 1684-1753 – обґрунтував суб¢єктивний ідеалізм. Трактат про начала людських знань – пізнання має справу не з об¢єктами, які існують незалежно від свідомості людини, а лише із сукупністю відчуттів. об¢єкти, котрі ми чуттєво сприймаємо, існують лише у думці, всі якості речей - суб¢єктивний, тому саме їх існування залежить від суб¢єкта свідомості. Без суб¢єкта свідомості. Ьез суб¢єкта немає і об¢єкта ідеалістичний сенсоналізм.

Джеон Локк 1632-1704. Всі людські знання мають чуттєве походження. Заперечував думку Декарта про вроджений ідеал, людський розум від народження є tabula rasa. Все, що ми знаємо, це результат впливу зовнішнього світу, це результат виховання і освіти.

Ж. Ламетрі 1709-1751 – пізнання повинно починатися з чутливого сприйняття реальних речей, їх подальшого досвідно-експериментального дослідження і завершатися раціональним узагальненням виявлених фактів.

Гельвецій 1715-1771 – людина становить фізичну чутливість, і тому її знання ніколи не досягають більшого, ніж дають почуття індивіда. Все, що є недоступне почуттям людини, є недосяжним ідля її розуму. Другий засіб пізнання - пам¢ять, яка становить тривалим, але послабленим відчуття.

3 Для Бекона Новий органон існування об¢єктивного матеріального світу не викликає сумніву. Активність багатоякісної матерії пов¢язана з рухом, причому це не тільки математичний, механічний рух, але і внутрішня сила, внутрішня напруга, життєвий рух матерії. Існує лише конкретно визначена матерія, природа є з¢єднанням активів, молекул, який притаманна вага, протяжність, рух.

Т. Гоббс розглядав об¢єктивний світ як сукупність окремих матеріальних тіл, котрім притаманні протяжність, твердість, обсяг і інші властивості. Матеріальні тіла не мають таких якостей, як колір, запах, звук, оскільки подібні якості виступають лише суб¢єктивними уявленнями людини. Рух – це механічне пересування тіл у просторі, воно внутрішньо не притаманне матерії, але саме матерія є вічна. Окремі тіла є тимчасові, вони коли-небудь виникають і потім зникають.

Світ – єдина матеріальна субстанція, а все існуюче і зникаюче лише різні форми її прояву.

Декарт – Роздуми про метод, Методичні роздуми, начала філософії. В основі світу є незалежні одна від одної субстанції: уховна, яка іде від Бога і втілюється в душі, матеріальна, тілесна, протилежна.

Спіноза. Світ = нескінчена природа, матеріальна субстанція, яку він також називає Богом. Субстанція є причиною самої себе і має безліч властивостей. Вона вічна і незліченна, їй властива ідея збереження. Бог – виям самого природнього буття.

Лейбніц – творець вчення про монади одиниця, неділима. Монади – це прості вічні неподільні духовні першоелементи, з яких складається Всесвіт. Монади як субстанції не залежать одна від одної, не можуть вживати одна одну. Число монад є нескінчене і кожна з них володіє здатністю сприйняття і прагнення, тобто руху. Сам світ регулюється наперед утавленою гармонією, котра була встановлена між мандами, вищою монадою в особі Бога.

Локк 1632-1704. Матеріальним тілам світу властиві лише кіот кісні особливості. Заперечував якісну різноманітність матерії і не визнавав, що матерія не видна не тільки кількісно, а й якісно. Тіла відрізняються одна від одної лише за розмірами, за фігурою, рухом чи спокоєм. Ці якості він азивав первинними. Інші колір, смак, запах, звуки – вторинні, вони є суб¢єктивними і не притаманними матеріальним тілам.

Гольбах 1723-1789. Матеріальні тіла володіють здатністю пересування тільки по механічним траєкторіям. Природа – це сукупність різних рушійних сил матерії, за якими постійно знаходяться у русі. Необхідними можуть бути лише причина і наслідок. За їх допомогою можна пояснити будь-який процес і людську поведінку.

Ламетрі. У Всесвіті існує лише одна субстанція і людина вступає найдосконалішим проявом. Підкреслюючи одноманітність природи, він не вбачав якісних відмінностей між органічним, рослинним і тваринним світом, до якого відносить людину.

Дідро. Відстоював ідеї про єдину, вічну і нестворену матерію, яка виступає єдиною субстанцією, існуючою поза і незалежно від людської свідомості. Установлював єдність матерії і руху, виступав проти введення руху до просторового пересування і вважав, що і нерухоме тіло змінюється, розвивається.

Іслон Адріан Гельвецій Про дух, Про розум. Світ – матерія, що перебуває у русі. Простір і час – форми існування матерії. Людину відносять до загальної системи роздумів, невіддільної від неї і підпорядкованї тим самим законам, що і природи.

Висновки.

Матеріалісти Нового часу гостро критикували ідеалістичне розуміння проблем онтології. Гострі проблеми набули нових засобів і методів аргументації поглядів, що свідчить про багатоплановість і складність розвитку філософської думки.

У вирішенні проблем онтології – матеріалісти цілком залишалися на позиціях метафізичного, механічного матеріалізму. Вони не розуміли принципу загального зв¢язку явищ, предметів реального світу, а їх рух – кваліфікували лише як пересування тіл у просторі

 
Реклама