Філософія

Щодо визначення поняття стратегія життя

Генеза визначення дефініції стратегія життя пов’язана з визначенням двох складових цього поняття: стратегія та життя.

Стратегія. Етимологія слова стратегія походить від грецького strategos – мистецтво генерала [9, 257]. У Великій Радянській Енциклопедії поняття стратегія визначається, як можливий відповідно до правил стратегічної гри спосіб дії гравця чи коаліції [3, 547]. Першу теоретичну розробку поняття стратегія і його практичне застосування одержало у виді військової стратегії, як складової частини військового мистецтва, що представляє його вищу частину й охоплює питання теорії і практики підготовки збройних сил до війни, її планування та ведення [3, 547].

Галузь управління, точніше, стратегічний менеджмент управління визначає стратегію як довгостроковий якісно визначений напрямок розвитку організації, що стосується сфери, коштів і форм її діяльності, системи взаємин усередині організації, а також позиції організації в навколишньому середовищі [4, 220]. З погляду американських дослідників М. Мескона, М. Альберта і Ф. Хедоури стратегія – це детальний всебічний комплексний план, призначений для того, щоб забезпечити здійснення місії організації і досягнення її цілей [9, 257]. На думку автора Р. Фатхутдинова, стратегія являє собою програму, план, генеральний курс суб'єкта керування по досягненню їм стратегічних цілей у будь-якій області діяльності [11, 7]. У самому загальному виді стратегія визначається, як генеральний напрямок дій організації, проходження якого в довгостроковій перспективі повинно привести її до мети [4, 222].

Термін стратегія в філософському значенні починає розглядатися в наукових працях вітчизняних дослідників С. Л. Рубінштейна, Л. Н. Когана, Б. Г. Анан’єва, Г. М. Андрєєвої, А. Н. Леонт’єва, Н. М. Амо­сова, А. Т. Москаленко і В. Ф. Сержантова. Однією з перших робіт, що була присвячена проблемі філософського осмислення поняття стратегія, стала монографія К. А. Абульханової-Славскої Стратегія життя. Вона визначала стратегію в широкому змісті, як здатність особистості з'єднувати свої індивідуальні особливості, свої статусні і вікові можливості, власні домагання з вимогами суспільства, чи у вузькому змісті, як спосіб рішення життєвих протиріч [1, 66-67].

Життя. Велика Радянська Енциклопедія дає нам наступне визначення поняттю життя: Життя – вища, в порівнянні з фізичною і хімічною, форма існування матерії [2, 205-206]. А. Нечипорович визначає життя, як систему добре збалансованих взаємозалежних перетворень органічних речовин, основою яких є атоми вуглецю чи перетворення, що характеризують діяльність живих організмів і є основою таких біологічних функцій, наприклад, як харчування, ріст, зв'язаний з нагромадженням великої енергії біомаси і формуванням функціональних структур, розвиток, що визначає проходження життєвих циклів живих форм на всіх рівнях її організації, розмноження різних генотипів з наступною їх еволюцією і просторовою експансією [8, 12].

Нажаль, у всіх цих визначень є недолік – вони не враховують соціального аспекту життя. Найбільш повно до вивчення феномена життя підійшла Г. В. Воловик. Дане автором визначення поєднує біологічний і соціальний рівні життя. Згідно Г. В. Воловик, життя – це соціально-філософська категорія для позначення об'єктивних специфічних способів існування відкритих білкових систем на Землі, здатних до самовідтворення, асиміляції і дисиміляції, росту і розвитку, саморегуляції, що мають спадковість і мінливість, дискретність і цілісність, подразливість і ритмічність при обов'язковому, в умовах нашої планети, єдності складу біогенних речовин живих організмів, що відрізняються наявністю необмежених можливостей до саморозвитку, аж до виникнення мислячих форм, здатних усвідомлювати самих себе і необхідність збереження визначених цією категорією феномена як вищої цінності [6, 14]. Додаткову привабливість даного визначення додає свіжість дослідження 2001 рік.

У роботі Г. В. Воловик життя представлене як єдність двох рівнів – біологічного і суспільного. Біологічний рівень містить у собі: а життя вірусів; б життя рослин; в життя тварин і г життя людини. Громадське життя складається з: а життя особистості; б життя соціального співтовариства; в життя суспільства в цілому [6, 15].

Після розгляду складових частин поняття стратегія життя, перейдемо до аналізу сутності даного поняття. Як вихідне визначення, від якого ми відштовхуємося в дійсному дослідженні, є визначення стратегії життя К. А. Абульханової-Славскої. Поняття стратегія життя представлено в її роботі з двох точок зору: у широкому змісті, як здатність особистості з'єднувати індивідуальні особливості, можливості і домагання з вимогами соціального середовища, і, у вузькому змісті, як спосіб рішення життєвих протиріч.

Таким чином, життєва стратегія є спосіб вирішення протиріч. Виникає питання – між ким виникає протиріччя? Згідно К. А. Абульхановій-Славскій такі виникають між особистістю і суспільством, особистістю і соціальною групою. Якщо абстрагуватися від даних сторін стратегії життя, можна прийти до двох сторін: соціальний суб’єкт й об'єкту життя.

Соціальний суб’єкт. Спираючись на визначення стратегії, видно, що дане поняття припускає наявність носія стратегії. Носієм стратегії у військовому мистецтві виступає вище командування, у менеджменті – організація. Що стосується філософського аспекту, то в цьому випадку носієм стратегії є суб'єкт життя [1; 7].

Поняття суб'єкт від лат. subjectus – лежачий унизу, що знаходиться в основі, від sub – під і jaco – кидаю, скарбу підстава позначає носія предметно-практичної діяльності і пізнання, джерело активності, спрямований на об'єкт [12, 633]. Суб'єкт завжди носить конкретний характер. Це виявляється, по-перше, у тім, що він виступає або як конкретна особистість, що діє свідомо і відповідально за свої дії, або як конкретне надособистісне соціальне утворення, за умови, що в утворюючих його людей є загальні інтереси, мети, дії, що вони являють собою деяку цілісність. Конкретність суб'єкта виявляється, по-друге, у тім, що його предметно-практична чи діяльність пізнання націлені на конкретний об'єкт [5, 79-80].

Ідею суб'єкта життя запропонував С. Л. Рубінштейн у середині 30-х років як своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя [10, 10]. Для вивчення життєвого шляху, з'ясування причинного зв'язку активності і розвитку особистості зі змінами її життя, було запропоноване поняття життєві відносини особистості, серед них названі три: відношення до предметного світу, до інших людей і до самого себе. Рубінштейн вивчив того, хто зв'язує в самім житті її лінії своїм власним вузлом і назвав його суб'єктом, тому що людина зв'язує їх сама, а потім по-своєму і тим самим інакше, ніж інші – особистість, як суб'єкт життя. У нашій роботі ми будемо дотримувати визначення поняття суб'єкт життя, запропоноване М. А. Лепським, який визначає його, як своєрідний ідеал, оптимальний спосіб здійснення життя, що виявляється в тім, як будуються вчинки, лінії поводження на основі бажань і реальних можливостей [7, 112].

Суб’єктом життя можуть виступати особистість, соціальна група, суспільство в цілому. Виходячи з того, що особистість, соціальна група, суспільство в цілому являють собою соціальний рівень життя, тому правомірним буде вважати носієм стратегії суб'єктів життя – особистість, соціальну групу, суспільство в цілому, що ми поєднуємо загальним поняттям соціальний суб'єкт.

Об’єкт життя. Поняттю соціальний суб'єкт протистоїть об'єкт життя. Об'єкт – лат. objectum – предмет, від objicio – кидаю вперед, протиставляю, те, що протистоїть суб'єкту в його предметно-практичній і пізнавальній діяльності [12, 437]. Відповідно визначенню об'єкта, об'єкт життя визначається як те, що протистоїть соціальному суб'єкту в ході життєдіяльності на основі його потреб і реальних можливостей. На нашу думку, як об'єкт життя виступає навколишнє середовище, у якій приходиться існувати соціальному суб'єкту. Завдяки навколишньому середовищу він одержує можливість обмінюватися енергією, речовиною й інформацією як із усім середовищем, так і з окремими її частинами, що забезпечує збереження і розвиток соціального суб'єкта як такого. Складовою частиною навколишнього середовища соціального суб'єкта є середовище соціальне, обумовлене, як навколишнє суспільне людини, матеріальні і духовні умови його існування, формування і діяльності [12, 624]. Як об'єкт життя можуть виступати особистість, соціальні групи, суспільство в цілому і біосфера Землі. Для об'єднання даних понять ми будемо використовувати поняття життєве середовище.

Друге питання, що виникає при аналізі визначення стратегії життя, це – при яких умовах виникають протиріччя? Таких випадків три: по-перше, коли інтереси, цілі, ідеали, наміри соціального суб'єкта не збігаються з інтересами, цілями, ідеалами і/чи намірами життєвого середовища стосовно відношення наступних об'єктів життя: особистість, соціальна група і суспільство в цілому [1]; по-друге, коли потреби, наміри і дії обмежуються тими рамками, у які ставить життєве середовище соціальний суб'єкт [1]; по-третє, коли виникають особливі умови, у яких існування соціального суб'єкта характеризується наявністю безлічі труднощів, аж до екстремальних ситуацій [7].

Отже, говорити про стратегію життя, як про спосіб дозволу протиріч можна в наступних випадках: по-перше, коли спосіб дозволу життєвих протиріч змінює напрямок життєвого шляху соціального суб'єкта коли знайдена відповідь на питання – куди; по-друге, коли дозволяються найбільш життєвоважливі протиріччя соціального суб'єкта.

Також додамо наступне: крім життєвих протиріч у визначенні стратегії життя К. А. Абульханова-Славська використовує поняття спосіб, точніше спосіб рішення. Спосіб рішення означає варіативність поняття стратегія життя, коли вибір визначеної альтернативи залежить від суб'єктивних переваг, індивідуальних властивостей суб'єкта життя, а також умов і вимог об'єкта життя.

Таким чином, стратегія життя – це поняття, що відображає варіант вирішення життєвоважливих протиріч, що виникли в процесі життєдіяльності соціального суб'єкта.

 
Реклама
Схожі статті:

Популярні записи

  • Unable to load Mainlink code. Directory /home/admin/web/samojedas.tk/public_html/mainlinkads/data is not writeable!
  •